“Чого бояться наші діти?”

28.Кві.2021
“Чого бояться наші діти?”

Чого бояться наші діти? За даними досліджень, кожна друга дитина, в тому або іншому віці відчуває страхи. Найбільш частіше до цього схильні діти від двох до дев’яти років. У цьому віці дитина вже багато бачить і багато що знає, але ще не все розуміє, неприборкана дитяча фантазія ще не стримується реальними уявленнями про світ. Однак, страхи, як і інші емоційні розлади в цьому віці, швидше за все говорять про деяке перебільшення норми в процесі розвитку, ніж про щось анормальне. Так, наприклад, для малюка семи місяців нормально боятися незнайомих дорослих. Реальна або уявна відсутність мами викликає страх у всіх без винятку, нормально розвиваються діточки дошкільного віку. Діапазон дитячих страхів обмежений лише фантазією наших малюків, а вона кордонів не має. Кожен страх індивідуальний і психологи при роботі з дитячими страхами звертають увагу не стільки на зміст їх, скільки на причину, кількість і тяжкість цих страхів. Практично будь-який предмет або подія із зовнішнього світу можуть перетворитися для дитини в щось лякаюче. Дуже часто діти бояться темряви. Цей страх прийшов до нас від предків, коли вночі, в темряві виходили на полювання найнебезпечніші й невідомі звірі. У темряві ж живуть всілякі духи, демони, вампіри та інша нечисть, про яку нам справно розповідають не тільки казки й перекази, а й численні кінофільми. Доволі часто діти дошкільного віку бояться тварин. Комах, павуків, черв`яків діти бояться тільки тоді, коли їх боїться хто-небудь із значущих дорослих. Тепер поговоримо про причини дитячих страхів. Причина перша і найбільша зрозуміла: якийсь цілком конкретний випадок, подія, яка реально сталася з дитиною. Налякала собака, застряг у ліфті, пристав на вулиці який-небудь неохайний чоловік – життя навколо різноманітне і далеко не завжди безпечне. Такі страхи легше інших піддаються корекції і якщо неприємні події не повторюються, то часто проходять самі собою. Але тут необхідно відзначити, що далеко не у кожної дитини покусаної собакою чи замкненого в ліфті розвивається стійкий і помітний для навколишніх страх. Звідси переходимо до другої причини дитячих страхів – особливостям характеру дитини. Появі і, головне, закріпленню страхів сприяють такі риси, як тривожність, помисливість, невпевненість в собі, надмірна залежність від інших людей) батьків, вихователів, вчителів), фізична та психічна незрілість, хворобливість. Все це є фоном, грунтом, на якому виникли в екстремальній ситуації страхи розквітають пишним цвітом. Звідки беруться всі ці риси характеру? Частково (і в дуже великій частині) від нас, дорослих. Тому далі йде причина третя – залякують вихованням. «Не ляжеш спати, тебе баба – яга забере!». «Не шуми, а то дядько – шофер тебе повезе з собою!». «Хлопчиків, які погано їдять забирає ведмідь у темний лес!». Напевно ви чули і не раз подібні «шедеври» педагогічного впливу. Або самі вдавалися до них, не особливо замислюючись про наслідки. Так якщо дитина не розуміє слова «не можна», то це прорахунок не його, а ваш і наказувати його за це несправедливо. Тим більше – карати страхом. Якщо ваша дитина досить кмітлива і має міцну нервову систему, то вона досить швидко розбереться в тому, що дядькові – шоферові немає ніякого діла до його криків, а баба – яга за все його недовге життя так жодного разу і не вийшла з лісу . І тоді він зробить для себе дуже корисне відкриття: по-перше боятися цього зовсім не треба, а, по-друге, тато і мама часто брешуть йому, щоб він був «слухняним». А, значить, брехати можна. Можливий і інший варіант – ваш малюк вам дійсно повірив. Тепер він знає, що ви здатні віддати його чужому дядькові і не станете захищати його від баби – яги. Як залишитися один на один зі своїм страхом? Ви дійсно хочете, щоб ваша дитина відчувала це почуття? Набагато краще, в тих же виховних цілях, повідомити йому, що його поведінкою незадоволені ви особисто, саме ви, а не якась баба – яга. У цьому не буде брехні, і дитина побачить, что ним незадоволена найбільш значима для нього в цьому світі людина – мати чи батько. Причина четверта – тривожні батьки. Ось вже, справді, нелегке випробування для дитячої психіки! Дуже часто ваша дитина боїться чогось не сам по собі, а тому, що цього бояться батьки. Особливо часто така ситуація трапляється в сім’ях, де мама чи бабуся самі по собі володіють високим рівнем тривожності, який збільшується у сто крат по відношенню до малюка. Особливо, якщо він – єдиний, пізній або не дуже здоровий. Для таких батьків світ навколо їх чада наповнений небезпеками: «Не гладь собаку – вкусить», «Не ходи по калюжах – захворієшь», «Не ходи один у двір – там хулігани». Якщо дитина здорова і психічно стійка, то вона, швидше за все, звикне, перестане звертати на все увагу, ставлячись до застережень дорослих як до звичного фону. Але біда в тому, що спадковість і багаторазові повторення теж можуть зробити свою чорну справу: у тривожних матерів часто ростуть тривожні діти. Причина п’ята – дитячі фантазії. У когось ця якість розвинена більш, у когось менш, але світ фантазій – звичне середовище проживання для малюків – дошкільників (втім, і молодших школярів теж). Фантазія наших дітей не має межі, межі з’являться трохи пізніше. А поки цього не відбулося малюк населяє світ створіннями своєї фантазії, він таким чином, структурує його, робить зрозумілим для себе. І частково керованим. Породження фантазії мають звичку виходити з-під контролю, ставати неслухняними і тому – страшними. У будь-якому випадку, дитина, як первісна людина, сама творить свій світ і свої страхи. І, нарешті, причина шоста – наявність іншого, більш серйозного розладу. Якщо поряд зі страхами у дитини з’являються й інші розлади поведінки: агресивність, порушення сну, загальмованість, тик або заїкання – можливо у неї невроз, діагностувати і лікувати який необхідно у медиків. Якщо страхи малечі вже дуже незвичайні за своїм змістом і за способом їх прояву, якщо дитина чує загрозливі йому голоси або бачить щось, чого не бачать інші, то це привід для серйозного занепокоєння і для негайного звернення до спеціаліста. Якщо ваша дитина відчуває страхи, то, насамперед, припиніть її лякати і лякатися самі. Ви повинні серйозно ставитись до всіх почуттів, які відчуває ваша дитина. Висміювання страхів просто неприпустимо: ваш малюк замкнеться і залишиться зі своїм страхом один на один. Поставтеся до всього, що він вам повідомляє з цього приводу з повною довірою. Постарайтеся з’ясувати, чого саме (або кого) боїться ваша дитина? Як це виглядає (чи можна його намалювати)? Що може зробити, які у нього звички, чого він хоче? Що можна зробити, щоб зменшити його силу? Таке серйозне і конструктивне ставлення з вашого боку – сильний психотерапевтичний засіб. Мама не сміється, мама не боїться, мама поруч і вона впевнена, що з «цим» можна впоратися. А мама завжди права. Крім того, промовляння (а ще краще – промальовування) страху сильно зменшує його силу. Спробуйте таким чином попрацювати зі своєю дитиною. У тому випадку, якщо трапляться якісь труднощі – є привід звернутися до фахівця.

Основні страхи.

1. Страх темряви (72% з 500 дітей, які брали участь у дослідженні). Малюки просять батьків не вимикати на ніч світло, найжахливіше і суворе покарання для цих малюків – залишитися замкнутим в темній комірці або іншій кімнаті, стояти в темному кутку обличчям до стіни. Під впливом темряви у дітей з’являються інші страхи: назавжди залишитися на самоті, бути вкраденими казковими злими героями (Бармалеєм, Бабою-Ягою і т.п.).
2. Страх смерті. Його “популярність” (поширеність) у дитячих серцях неухильно зростає. Якщо дорослі думають, що в такому юному віці (3 – 4 роки) малюки нічого не знають про смерть, не розуміють самого значення цього слова, то смію стверджувати, що подібні думки помилкові. Можливо, дитина колись бувала на поминках, можливо, його бабусі і дідусі та їхні знайомі раз у раз говорять: “Ох, щось здоров’я стало поганим, ось помру і поховають мене в сиру земельку!”, “От сусідка моя померла і моя черга настане скоро! ” Іноді дорослі говорять дитині: “Ти мене до гроба доведеш! У труну заженеш, ось помру і що ти будеш робити?” Промовляючи настільки страшні фрази, дорослі навіть не усвідомлюють, що укорінюють у дитини страх смерті. Але взагалі страх смерті закладено в нас від самого початку. Це як би культурний праобраз, що передається через покоління.
3. Страх втратити когось із батьків або людей, які їх замінюють. Багато малят бояться, що їх мама, тато, бабуся, сестричка захворіють, а може і помруть. Діти, можливо, бачили, як хтось з членів сім’ї важко хворів, як всі засмучувалися, турбувалися.
4. Боязнь різних тварин. У першу чергу діти бояться собак і кішок, рідше – ворон, павуків. Діти можуть боятися тільки тих тварин, з якими стикаються в реальності.
5. Боязнь стихійних лих. Наявність цього страху майже завжди пов’язане з районом проживання дитини. Хоча не виключено, що побачене по телевізору стихійне лихо так налякає малюка, що страх глибоко оселиться в його голівці.
6. Страх глибини, пожеж і т.п. Дитина буде боятися глибини, якщо вона одного разу вже тонула або якщо відчуває невпевненість в тому, що, якби їй тонути, чи дорослі прийдуть на допомогу. Те ж саме стосується й пожеж. Але знову ж таки, якщо малюк був у тій чи іншій мірі очевидцем пожежі, останній може стати об’єктом дитячого страху.
7. Війни, терористичних актів. Щодня діти бачать жахливі подробиці воєнних дій, чують про них, а в деяких регіонах є і прямими свідками таких подій.
8. Страх перед різними казковими персонажами. Безумовно, і наші сучасні малюки бояться бути вкраденими, з’їденими злими чудовиськами. Але на місце Бармалея, Баби-Яги приходять нові лиходії (гобліни, покемони).
9. Різні специфічні страхи. Їх наявність залежить від умов, в яких живе дитина і від його психологічних особливостей, від особливостей виховання. Наприклад, діти, яких б’є батько, бояться знову бути побитими. Дівчинка, на яку в ліфті напав злобний підліток, може боятися їздити в ліфті або боятися підлітків певного зовнішнього вигляду (високих, рудоволосих тощо).